Історія бібліотеки

Історія бібліотек Луцького району надзвичайно цікава та багатогранна. Найдавніші відомості про бібліотеки на терені нинішнього Луцького району відносяться до 1540 року. За словами відомого на Волині історика, краєзнавця Г.О.Гуртового в Торчині в той час була бібліотека місцевого замку, яку збирав князь Георгій Фальчевський. Нею користувалися службовці замку і містечка за спеціальним дозволом князя. Свідченням того, що така бібліотека була, є її залишки: окремі книги, на яких є помітка, що належать книгозбірні Георгія Фальчевського знаходяться на зберіганні в обласному державному архіві.
В 1583 році в Торчині жив і працював священник Ярмоген Яцкович, який був одночасно вчителем міського навчального закладу. Невідомо якою була та школа, проте є дані, що він був талановитим переписувачем богослужбових книг. Одна з них збереглася до наших днів і знаходиться в Харківській науковій бібліотеці. Бібліотеки в той час були приватні або замкові, книги були лише в знатних осіб.
Відомо, що 1835 - 1850 р. в Торчині була Святостефанівська бібліотека. Засновником і власником якої був вчитель Стефан Тимінський. Його син і внук Роман утримували бібліотеку до1916 року.
Зі створенням „Просвіти" в 1927 р. було відкрито невелику бібліотеку, книжковий фонд якої розмістили в будинку місцевого жителя Антона Воїни. Найбільшою популярністю користувався „Кобзар" Т.Г.Шевченка, було багато творів Л. Українки та І. Франка, з питань агрономії, ремесел. Люди любили голосні читання книг, газет, бібліотекар Анатолій Онисимович Томашевич турбувався, аби до бібліотеки надходили популярні серед молоді газети „Нове село", „Сільроб", „Сила", журнали „Волинь", „Вікна", „Барвінок". Передплата здійснювалася за кошти, отримані від просвітянських внесків. В 1945 р. відкривається в селищі перша масова бібліотека, яка проіснувала до 1948 р. У повоєнний період Торчинська бібліотека стає районною, книжковий фонд налічував 10 тис. прим., проте внаслідок багатьох цензурних вилучень кількість книг скорочується згодом вдвічі. В 60-х роках у Торчині діяло шість бібліотек - районна, райкому партії, шкільна, медична, цегельного заводу і юнацька.
Не менш цікавою є історія бібліотечної справи в селі Лаврів. Багату бібліотеку мав палац пана Любомирського в 1737 р., в якій нараховувалось понад 1700 книг польською, французькою та слов'янськими мовами. Було також три рукописних книги на великому пергаменті в шкіряних оправах, обрамлені сріблом. Бібліотекарями були зубожілі пани з княжого роду. В їх обов'язок входило ведення шнурової книги щоденного літопису, які були заведені ще в 1659 р. Літопис писався тільки для княжого роду і зберігався окремо в сейфі. В 1920 р. з приходом Червоної Армії княжий маєток залишився без нагляду і бібліотека була розграбована селянами. Рукописні каталоги з розбитого сейфа забрав один лаврівський чоловік. Тих записів було близько 5 тисяч, вони велися на протязі 256 років панування князів Любомирських на волинських землях. З одному записі було записано про те, як будувалася княжа каплиця, скільки віддавали рекрутів у москалі. Три чверті літопису були заповнені різними покарами кріпаків. У 1922 р. княгиня Марія повернулася у свій маєток с. Лаврова. І перш за все, звернула увагу на бібліотеку: все було розтягнуто, стояли порожні шафи. Багато книжок забрали двірські люди - форналі, які повернули їх своїй господині. Княгиня дала таку об'яву в селі: хто принесе книжку, вона заплатить за неї дві її ціни. Всього повернулося 370 книжок. У 1923 р. в с. Лаврів було засновано хату-читальню на легальних умовах. Зі Львова стали виписувати книжки, бо вже тоді Львів мав зв'язки з державним видавництвом Східної України. Шість хлопців з села, які навчалися у Тростянецькій сільськогосподарській школі, закупили кілька книжок з п'єсами і організували невеликий драмгурток. На зароблені гроші з вистав стали купувати книжки. За один рік бібліотека збагатилася на 450 книжок різних видань. Старі і молоді люди з великим бажанням відвідували бібліотеку.
Найдавніша книгозбірня в с. Шепель відома з 1781 року. Це була церковна бібліотека Церкви Успіння Пресвятої Богородиці, яка нараховувала ЗО - 40 прим. В цьому ж році простежується приватна бібліотека шепельського поміщика Леонарда Олізара. В XIX ст. селом Шепель володіла високоосвічена родина Підгородинських. Їх замкова бібліотека нараховувала більше 200 книжок історичної, військової і духовної літератури. Прекрасну бібліотеку мав шепельський протоієрей Єлісей Климентійович Долінський. В його бібліотеці було до 300 книжок. В січні 1925 p. у Шеплі була створена публічна бібліотека культурно-просвітньої організації «Просвіта», в якій були твори Т.Г.Шевченка, Л. Українки, І. Сіренка та інших українських письменників.
Невелика бібліотека була створена в 1940 p., у якій була література радянського періоду. А теперішня діюча бібліотека заснована в 1945 p., коли Шепель належав до Торчинського району. ІІ організатором був тодішній голова сільської ради Шапов.
В с.Буяни відома з 1857 р. приватна бібліотека родини священника Косаковського, яка містила, в основному, богослужбові книги. Проте було і кілька українських, зокрема творів І. Котляревського. Цією бібліотекою користувалася велика родина Косаковських та їх друзів. Перша публічна бібліотека створена в 1923 р. ЇІ творцем був буянівський житель Наюк Хома Кузьмович, недавній боєць армії Української Народної Республіки. Ця бібліотека започаткованої в селі «Просвіти» створювалась за громадські кошти. З 1928 р. бібліотекарем став Микола Павлович Куделя, який найактивніше популяризував твори Т.Г.Шевченка, влаштовував академії (вечори), присвячені творчості Великого Кобзаря та Л.Українки, І.Франка. Бібліотека забезпечувала хор і драматичний гурток найпопулярнішими патріотичними піснями і п'єсами.
Першу бібліотеку закрила польська поліція в 1932 p., але поза забороною польських властей бібліотекар М.П.Куделя продовжував ділитися своїми книжковими скарбами із населенням с.Буяни і прилеглих сіл. Один з відпущених ним «Кобзарів» в 1937 р. повернувся до нього лише в 1958 р. Микола Павлович зробив палітурку, зберігши уцілілі, затерті часом та читачами сторінки. Цей „Кобзар" був в його бібліотеці як один з найцінніших скарбів.
Перша публічна бібліотека в с.Буяни почала працювати на початку 1940 р. До її діяльності був також причетний М.П.Куделя, оскільки до нього зверталися і він був компетентний в книжкових питаннях. Нинішня бібліотека була відкрита на початку 1945 р., після війни вона була особливо популярною. На той час повернувся з Колими М.П.Куделя, який багато допомагав в облаштуванні бібліотеки, ремонтував старі книги, знав палітурну справу. В 1983 р. бібліотека була перенесена в новий, побудований за кошти місцевого колгоспу, будинок культури, де і знаходиться по сьогоднішній день.
У с.Ставок ( нині Лище) філію товариства „Просвіта" було відкрито в березні 1925 р. Головою обрали молодого, енергійного Циплюка Артема Захаровича, який започаткував бібліотеку. Чималим на той час, хоча й далеким від дійсних потреб був її книжковий фонд. Сільська бібліотека нараховувала 160 примірників книг на суму 368 злотих, серед яких було 10 - історичних, 8 -театральних та 15 - природничо-господарських видань. Завідував бібліотекою Іван Максимович Гузюк. Бібліотека безкоштовно отримувала газети „Поступ", „Сила", „Громадянський голос", „Сільський господар", „Неділя", „Господарсько-кооперативний вісник". В 50-х роках XX ст. зі створенням колгоспу в новозбудованій конторі була виділена кімната для бібліотеки. В 1961 р. її очолила Панасюк Зоя Тимофіївна, яка в 1964 р. як відмінник бібліотечної справи з делегацією волинських бібліотекарів відвідала Всесоюзну нараду бібліотекарів в Москві, де ділилась досвідом роботи із своїми колегами з різних регіонів Радянського Союзу. Сьогодні Лищенська сільська бібліотека одна серед кращих в області.
Архівні дані свідчать, що в 1905 р. в Романові при місцевій Глібо-Борисівській церкві діяло народне училище, яке мало власну невелику бібліотеку. В травні 1921 р. в селі почала свою діяльність „Просвіта", яка нараховувала 38 членів. її головою був обраний житель села Захар Миронюк, який і створив читальню. Перші книги для неї подарував священник місцевої церкви отець Володимир Зах. Читальня збагачувалася книгами за рахунок добровільних внесків активістів „Просвіти", спілки „Сільський господар" і особистого внеску молодого священника о. Максима Федорчука. З приходом Радянської влади у 1948 р. читальня перетворюється в хату-читальню. Її завідувачкою стає місцева жителька Ганна Михайлівна Павельчук, яка створює драматичний та художнього слова гуртки. Хата-читальня нараховувала близько 700 екземплярів книг. Зі слів старожилів села відомо, що вечорами в хату-читальню збиралась молодь почитати газету, пограти в доміно. В 60-х роках хата-читальня перетворюється в стаціонарну бібліотеку у новозбудованому приміщенні будинку культури, де і знаходиться по цей час.
Про бібліотеку с.Милуші згадується в 1947 р. з утворенням місцевого колгоспу. Газета „Радянська Волинь" за 4 квітня цього ж року у статті „У сільській бібліотеці" писала:"... широко розгорнула свою роботу у селі бібліотека. Біля 150 читачів приходять сюди за літературою. Найактивніші читачі бібліотеки - комсомольці, неспілкова молодь, сільська інтелігенція, агітатори села. Бібліотека нараховує понад 300 книжок художньої, суспільно-економічної літератури. Її фонд днями збагатився новими книгами - творами класиків П.Мирного, М.Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького... Особливою популярністю серед читачів сільської бібліотеки користуються твори Енгельса, Леніна, Сталіна. Селяни з нетерпінням чекають на біографію великих вождів Леніна і Сталіна, щоб докладно ознайомитись з життям і діяльністю. Завідуюча бібліотекою Марія Дубовик систематично організовує голосні читки художніх творів газет і журналів". Бібліотека с. Милуші завжди була однією з кращих в районі за змістом роботи, школою передового досвіду, про що свідчать збережені численні альбоми та публікації в різних газетах.
Село Рокині до 1939 р. було німецькою колонією, в якій жили німці, поляки і тільки дві сім'ї українців. В 1940 р. німці залишили село, створюється сільськогосподарська бригада, яка належала до Маяківського радгоспу. Лише в 1954 р. тут відкривається невеличка приклубна бібліотека, в якій переважають репертуарні збірники, деякі книги для читання та невелика кількість періодики. Наказ по відділу культури в 1973 р. свідчить про те, що «..згідно народногосподарського плану на 1973 р. з 01.10.73 р. відкривається в с. Рокині стаціонарна бібліотека із штатним розписом в 1.5 одиниці: 1,0 - зав. бібліотекою, 0,5 – техпрацівника» і на посаду зав. бібліотекою призначається Л.М.Негодюк. З часом село набуває статусу селища, а в 1999 р. відбувається об'єднання профспілкової бібліотеки Волинської сільськогосподарської дослідної станції та Рокинівської сільської, у типовому будинку культури виділено приміщення для бібліотеки. Сьогодні - це дві естетично оформлені кімнати з книжковим фондом 8970 книг і однією з основних функцій якої є повноцінне забезпечення інформацією всіх користувачів.
Село Липини до початку Великої Вітчизняної війни заселяли чехи. Під час війни вони залишають село, їх садиби займають переселені з Словенії та Польщі українці. Тому бібліотека почала діяти тут в 1946 р., коли в приміщенні чеської конюшні відкривають клуб і при ньому, в маленькій кімнатці, бібліотеку, де на 10 полицях розміщують книги. Село довгий час належало до Теремнівського та Ківерцівського районів, часто змінювалися бібліотечні працівники , проте в його історії бібліотека залишила помітний слід.
В тому ж 1946 р. в с.Городище-1 займається розповсюдженням книг серед селян секретар комсомольської організації Нежваловська Текля Іванівна. Літературу українських авторів-класиків передавали з однієї хати в іншу, з рук в руки. Книгу І. Нечуя-Левицького „Наливайко" 1864 р. випуску перечитували по кілька разів. З часом бібліотеку відкривають в новозбудованому приміщенні школи, а в 1952 р. переносять у збудований дерев'яний клуб. Бібліотекар Третяк Фаїна Фільонівна, яка працювала в 1954 р., розповідає, що бібліотечні книги вміщувались у двох дводверних шафах, які стояли в залі клубу біля сцени поряд з кріслами для глядачів. Вони були, в основному, старі, їх постійно лагодили, підклеювали, багато було брошур на політичну тематику - всього близько 300 примірників. Тоді вже були читацькі формуляри, про кількість читачів звітували в районну бібліотеку. Дедалі частіше бібліотека поповнювалася російськомовною літературою. В 1959 р. бібліотека перенесена у приміщення новозбудованого будинку культури , де і перебуває по даний час.
Перші згадки про Веселівську сільську бібліотеку відносяться до 1928 р. - часу створення осередку „Просвіти", головою якого громада обрала Степана Кухарука. Він був ініціатором створення бібліотеки, в якій були твори
Т.Г.Шевченка та драматичні п'єси українських класиків. У 1955 р. бібліотека розміщується при медичному пункті, пізніше переходить в невеличку кімнатку побудованого в центрі села клубу.
Історія інших бібліотек району також тісно пов'язана зі створенням в різні роки осередків „Просвіти". Так до 1955 р. бібліотека в с.Воротнів була розміщена в звичайній сільській хаті, поряд з сільською радою, а видавала книги вчителька за освітою Яковлева Ольга Купріянівна. В цьому ж році бібліотеку очолила Шибенюк Галина Павлівна, яка пропрацювала в ній 43 роки, організовувала різноманітні гуртки, в т.ч. танцювальний, грала у виставах, зіграла роль панночки у фільмі „Сліпий музикант", який знімали в селі.
Боратинська сільська бібліотека мала численні пункти видачі, оскільки до сільської ради належало 5 сіл. Заборольська, Баківецька, Коршівська бібліотеки починали свою діяльність також в далекому 1949 р.
В липні 1954 р. особливо масово відкривались приклубні бібліотеки в селах Оздів. Суховоля, Кічкарівка, М.Омеляник, Гнідава. В цьому ж році приклубна бібліотека с.Ратнів стає самостійною сільською, що ставило її тоді на вищий ступінь значимості.
Цікавим є те, що хати-читальні в той час, крім книжкового фонду, мали в своєму розпорядженні такий інвентар як партії доміно, волейбольні сітки, м'ячі, радіоприймачі. Велика увага приділялася обліку книжкових фондів. В 50-х роках книги облікувались в інвентарних книгах, окремо велась „Книга брошурного фонду". Крім цього були заведені і вчасно заповнювались „прибуткова" і „вибуткова" книги. Документи свідчать, що надзвичайна увага приділялась підбору кадрів для хат-читалень. Їх завідуючими призначали в післявоєнний період переважно чоловіків за направленням РК ЛКСМ України. В 1952 р. наказом Волинського облкультвідділу „Про звільнення працівників, які не мають відповідної освіти і не поступлять на заочний відділ культосвітнього технікуму" попереджувались всі працівники району про те, що у разі відсутності „освіти за 7 класів" вони будуть звільнені з роботи. Цікаво і те, що на час чергової відпустки бібліотекаря певна кількість книг ( не менше 100) передавалась завідуючому клубом по акту для обслуговування користувачів. Заслуговує на увагу питання матеріальної відповідальності в той час. Нестачу літератури, виявлену під час заміни працівника чи втрати іншого обладнання ( того ж доміно, м'яча, волейбольної сітки) завідуючий хатою-читальнею повинен був компенсувати «негайно із власної заробітної плати або купити аналогічне майно», в противному разі справа передавалась до суду.
Документально підтверджена робота Луцького райвідділу культури в 1955-60 рр. При відділі культури була створена міжвідомча рада з питань бібліотечної роботи. Окремим підрозділом в районній бібліотеці функціонував пересувний фонд, книги з якого надавались в тимчасове користування сільським книгозбірням.
Історія сучасної Луцької районної центральної бібліотеки бере початок з часу підписання Указу №10/12 Президії Верховної Ради УРСР „Про утворення нових районів УРСР" 8 грудня 1966 р, згідно якого до Луцького району увійшли ряд сільських рад Горохівського, Ківерцівського, Локачинського та Рожищенського районів. Тоді ж почала формуватись мережа культосвітніх закладів, в районну бібліотеку реорганізовується міська бібліотека №5, яка мала дитячий відділ. Мережа сільських бібліотек нараховувала тоді 68 установ.
В 1978 році на основі рішення облвиконкому від 11 10.74р. №267 „Про перспективний план переведення державних масових бібліотек області на централізовану систему обслуговування населення книгою" створена Луцька районна централізована бібліотечна система. В адміністративно-керівних процесах відбулись суттєві зміни: завідуючі 53-х сільських бібліотек були переведені на посаду завідуючих філіалами, були створені нові відділи в центральній бібліотеці - комплектування та обробки літератури, міжбібліотечного абонементу та нестаціонарних форм обслуговування, збереження книжкових фондів. Очолила ЦБС Сегляник Юлія Михайлівна, штат районної бібліотеки нараховував 22 бібліотечні спеціалісти. Поступово вдосконалюється робота бібліотек: вводяться нові посади, відкриваються нові філіали, в практику роботи запроваджуються школи передового досвіду, які діяли на базі бібліотек сіл Маяки, Романів, Лище, Підгайці. Районна бібліотека систематично організовує семінари, практикуми, стажування новопризначених працівників, щомісячно проводяться методичні дні. При бібліотеці багато років діє клуб любителів книги „Джерело", який об"єднав не тільки поетів-початківців, а й визнаних літераторів, уродженців Луцького району і який тісно співпрацює з літературно-мистецькою студією „Зорі над Стиром",що діє при районній газеті „Слава праці".
В даний час до Державного реєстру публічних бібліотек України входить 40 бібліотек Луцького району. До послуг користувачів єдиний книжковий фонд, який налічує понад 400 тис.прим. Радує те, що багато сільських рад сприяють тому, щоб бібліотечні установи в їхніх селах мали сучасний привабливий вигляд. Тому за рахунок їх коштів в затишних світлих приміщеннях працюють бібліотеки сіл Лище, Милуші, Підгайці, Лаврів, Липини, Городище-2, Рокині, Боратин, Гірка Полонка та багато інших.
      Ходаковська В.М., директор районної ЦБС